Історія розвитку кулькової ручки

Термін «кулькова ручка» вперше з’явився в 1888 році, коли американський журналіст на ім’я Джон Лаудер розробив ручку, яка використовувала кулькову ручку як перо, але йому не вдалося зробити її зручною для людей.

У 1895 році на британському ринку також продавалися комерційні неписучі кулькові ручки, але вони не стали популярними через вузьке використання. У 1916 році хтось у Німеччині також розробив і виготовив новий тип кулькової ручки, структура якої ближча до сучасної кулькової ручки, але її продуктивність погана і не привернула широкої уваги.

Угорський журналіст Ладісло Біро добре знає про проблеми звичайних авторучок. Біро вважає, що йому прийшла в голову ідея замінити традиційну чорнильну ручку ручкою, у якій використовуються швидковисихаючі чорнила, під час відвідування газети. Чорнило, що використовується для газет, висихає практично миттєво і не залишає плям. Біро пообіцяв застосувати подібне чорнило до нового типу письмового інструменту. Щоб уникнути засмічення ручки липким чорнилом, він запропонував встановити маленькі металеві кульки, які могли обертатися на кінчику трубки, що містить це швидковисихаюче чорнило. Ця металева кулька виконуватиме дві функції: як ковпачок для пера, щоб запобігти висиханню чорнила. Змушує чорнило витікати з пера з контрольованою швидкістю. У червні 1943 року Біро та його брат Георг, хімік, подали заявку на новий патент до Європейського патентного відомства та виготовили першу комерційно доступну кулькову ручку — кулькову ручку Biro. Пізніше британський уряд придбав права на використання запатентованих кулькових ручок, зробивши їх доступними для екіпажів ВПС. Кулькові ручки не тільки міцніші за традиційні авторучки, але й можуть використовуватися при низькому тиску на високому повітрі (де чорнило традиційної авторучки може розлитися). Це добре використовувалося в Королівських ВПС, завдяки чому кулькова ручка Biro стала хітом і широко використовувалася в армії під час Другої світової війни завдяки своїй міцності та здатності адаптуватися до середовища бою.

У Сполучених Штатах Мілтон Рено представив нову кулькову ручку в 1945 році та вперше успішно запустив її в комерційне виробництво, щоб замінити популярну тоді авторучку. Ця кулькова ручка використовує маленьку намистину, щоб випустити на папір висококонцентроване желатинове чорнило. Кулькова ручка Renault є простим письмовим інструментом і продається як «перша ручка, здатна писати під водою». Renault продала 10000 кулькових ручок, коли вперше випустила нову кулькову ручку. Ці перші кулькові ручки дуже дорогі (10 доларів за штуку), головним чином через нову технологію.

У 1945 році була випущена перша дешева кулькова ручка. У той час француз Марсель Біч розробив промисловий процес виготовлення кулькових ручок, що призвело до значного зниження собівартості одиниці продукції. У 1949 році Біч представив свою кулькову ручку в Європі. Він назвав ці кулькові ручки «BIC», спрощену версію свого імені, яку легко запам’ятати. Через десять років BIC вперше продав свої кулькові ручки на ринок США. Споживачі спочатку неохоче купували кулькові ручки BIC, оскільки інші виробники вже представили багато кулькових ручок на ринку США. Щоб розвіяти вагання споживачів, BIC запустив захоплюючу національну телевізійну кампанію з реклами кулькової ручки споживачам «використай її один раз, використовуй її щоразу!» І продав цю кулькову ручку всього за 29 центів. BIC також випустив телевізійну рекламу, в якій зображені їхні ручки, що стріляють із гвинтівок, прив’язані до ковзанів і навіть закріплені на відбійному молотку. Через рік конкуренція змусила ціну кожної ручки впасти нижче 10 центів. BIC виробляє мільйони кулькових ручок щодня!

Кулькова ручка — це письмовий інструмент, який використовує обертання сталевої кульки для написання чорнилом на папері. Після Другої світової війни кулькові ручки потрапили в Китай. Кмітливі бізнесмени рекламували «атомні ручки», щоб збільшити продажі, використовуючи наслідки атомної бомби, яка вибухнула в Японії. Насправді «кулькова ручка» не має нічого спільного з атомами, але вимовляється схоже. Незабаром кулькові ручки стали популярними у світі. Одна лише Японія споживає 400 мільйонів кулькових ручок на рік. Кульковою ручкою можна писати, тому що сталева кулька в наконечнику може вивести швидковисихаюче чорнило та нанести його на папір, коли він котиться. Кажуть, що японські заправки для кулькових ручок містять достатньо сухого чорнила, щоб написати 20 000 символів. Однак після того, як кількість написаних слів збільшиться, щілина між сталевою кулькою та сталевою круглою трубою поступово збільшуватиметься, так що чорнило буде витікати з щілини, часто забруднюючи одяг тощо, що дуже неприємно.

Власник малого бізнесу в Японії придумав хитрість: установіть менше сухих чорнил, щоб чорнило в заправці могло написати лише більше 10000 слів і закінчилося, так що проблема витоку мастила в Заправка кулькової ручки вирішена. Тому він подав заявку на патент на виробництво короткої насадки для кулькової ручки та кулькової ручки, що було добре сприйнято клієнтами. Цей спосіб вирішення проблем здається своєрідним зрізанням кутів, але по суті це інновація, інновація в ідеях і методах вирішення проблем, які люди не могли вирішити в той час.

У 50-х роках 20-го століття кулькові ручки були дорожчими за авторучки, і їх не хотіли викидати після використання, і їх можна було продовжувати використовувати після дозаправки в спеціалізованих магазинах ручок. Кажуть, що угорець Біло, коректор на друкарській фабриці, через друкований чіткий зразок, більше вологи, з ручкою, яку потрібно змінити, слова легко просочуються та розмиваються, тому він використовує сталеві кульки, щоб закрити чорнильну трубку для письма нелегко виробляти попередні проблеми. Пізніше Біло надав свій винахід Британським ВПС, а перші кулькові ручки випустила британська авіаційна фабрика. До Другої світової винахід Біло взяли на озброєння американці. У 1916 році німець Ліспер розробив нову кулькову ручку, але її не рекламували. До початку Другої світової війни військова промисловість США пропонувала виробляти перо, придатне для письма на великій висоті, не протікає, не піддається впливу холоду та спеки, здатне зберігати велику кількість чорнила та не потребує розливання. часто і давав велику винагороду. У 1944 році чиказький бізнесмен Рейнольдс побачив у цьому чудову можливість розбагатіти, і завдяки своєму жвавому розуму він запросив людей вдосконалити перо Ліспера, і це було успішно приблизно через рік. Саме тоді, коли Сполучені Штати скинули атомну бомбу на Японію, він рекламував свою ручку разом із атомною бомбою та назвав її Atomic Pen, яка швидко охопила світ.